Хронічний гнійний середній отит

Опубліковано в: Захворювання вуха — Yashan 24.01.2011 @ 11:10

- хронічне запалення порожнин середнього вуха, що супроводжується постійними або періодичними виділеннями з вуха, а також постійною перфорацією барабанної перетинки.

Причини

Хвороби носа та носоглотки (порушують функцію слухової труби); недостатня біологічна опірність слизової оболонки вуха, зумовлена конституціональною схильністю або перенесеним у дитячому віці середнім отитом; перенесена у минулому травма вуха.

Розрізняють декілька форм хвороби: мезотимпаніт (простий хронічний отит), епітимпаніт (отит з руйнуванням скроневої кістки), епімезотимпаніт, стан після перенесеної операції на вусі тощо.

ХРОНІЧНИЙ МЕЗОТИМПАНІТ

Більш сприятлива форма хронічного запалення середнього вуха, що локалізується в середній частині барабанної порожнини та характеризується постійними або періодичними слизово-гнійними виділеннями з вуха, майже завжди без запаху; зниженням слуху та центральною перфорацією барабанної перетинки.

Клініка

Хвороба протікає хвилеподібно, коли ремісії чергуються з загостреннями. Під час ремісії пацієнт вважає себе практично здоровим, його турбує дискомфорт у вусі, зниження слуху різного ступеня (через наявність перфорації, утворення рубців і руйнування ланцюжка слухових кісточок) та шум.

Загострення переважно виникає через потрапляння води у вухо, нежить чи простуду. Воно проявляється підсиленням болю у вусі, появою гнійних виділень з вуха, погіршанням слуху та підсиленням шуму. Можливе підвищення температури тіла та загальне нездужання.

Отоскопія

центральна (обідкова) перфорація барабанної перетинки, що розміщується в її натягнутій частині та не доходить до краю перетинки.

хронічний мезотимпанід

Прогноз

- при цьому захворюванні сприятливий, оскільки ускладнення при мезотимпаніті виникають рідко. Хворим не слід уникати потрапляння води у вухо (при вмиванні, купанні, плаванні тощо).

Лікування

Стійку хронічну перфорацію, можна закрити лише оперативно. Втручання, яке при цьому виконують – тимпанопластику, краще виконувати при відсутності виділень з вуха протягом  місяця перед операцією. Хоча виділення з вуха не є протипоказом для хірургічного лікування.

За наявності рясної гноєтечі з вуха показане регулярне (декілька раз на день) очищення вуха зондом з ватою чи промивання антисептичними водними розчинами з допомогою гумового балончика. Після цього у вухо закапують антисептичні краплі, які вибирають з урахуванням чутливості мікрофлори до антибіотиків.

Не пошкодь!

Не можна застосовувати антибіотики безконтрольно, оскільки стрептоміцин, неоміцин та інші препарати групи аміноглікозидів токсичні для внутрішнього вуха; антибіотики групи пеніциліну, левоміцетину тощо можуть викликати алергію.

Догляд за вухом.

При “сухому” вусі хворі повинні обережно сякати ніс, щоб запобігти закиданню інфікованого вмісту з носа та носоглотки через слухову трубу у барабанну порожнину. «Вологе» вухо краще не закривати ватою, оскільки таке закриття сприяє затримці ексудату, розвитку мікроорганізмів і подразненню шкіри зовнішнього слухового проходу. Відсутність ефекту лікування або поява кров’янистих виділень дають підставу запідозрити присутність туберкульозу або пухлини.

ЕПІТИМПАНІТ

- хронічний запальний процес, що локалізується переважно у верхньому поверсі барабанної порожнини (епітимпанумі) та характеризується залученням в запальний процес не лише слизової оболонки, а й кісткової тканини стінок порожнин середнього вуха.

Захворювання часто ускладнюється холестеатомою – утвором, що являє собою нагромадження змертвілих лусочок епідермісу, супроводжується виділеннями з неприємним запахом.

Холестеатомі притаманні властивості, які роблять її небезпечною: вона є поживним середовищем для мікроорганізмів, швидко і необмежено росте, а також руйнує кістку. Саме ця властивість є причиною виникнення важких, іноді смертельних, ускладнень.

Клініка

Довший час, поки немає активного запального процесу, захворювання майже нічим не проявляється (можливе відчуття незначного тиснення у вусі) і хворий не сприймає його серйозно. У більшості випадків спостерігаються порушення слуху різного ступеня. Хворі часто відмічають незначну кількість виділень з неприємним запахом, які не зникають, незважаючи на регулярний туалет вуха. Лише при загостренні хронічного процесу виникає біль у вусі, підвищується температура тіла. Коли холестеатома досягає твердої мозкової оболонки, з’являється однобічний біль голови, який локалізується у висковій ділянці.

Отоскопія

Крайова перфорацію барабанної перетинки (займає положення біля стінки слухового проходу чи локалізується у розслабленій частині барабанної перетинки);

епітимпаніт епітимпанід епітимпаніт

Виділення з вуха з неприємним запахом.

Ускладнення, як правило, спричиняються холестеатомою:

Руйнування ланцюжка слухових кісточок та зниження слуху;

Нейросенсорна приглухуватість внаслідок токсичного впливу на завитку;

Руйнування кісткової стінки внутрішнього вуха з розвитком дифузного лабіринтиту або з утворенням фістули горизонтального півколового каналу (обмежений лабіринтит);

Розлад функції лицевого нерва (парез м’язів обличчя);

Внутрішньочерепні ускладнення (менінгіт, синустромбоз і сепсис, абсцес мозку чи мозочку).

Відміть!

Слід пам’ятати, що так звана холестеатома без гною також небезпечна! Нелікований епітимпаніт практично завжди, рано чи пізно, приводить до тяжких ускладнень.

Взагалі, кожне порушення загального стану хворого із запальним захворюванням вуха (гарячка, біль голови або вушний біль, запаморочення, блювання, глухота, параліч лицевого нерва, збільшення або припинення виділень з вуха) може бути ознакою небезпечного загострення процесу або початку ускладнення.

Лікування

Вилікувати хворого від епітимпаніту можна тільки хірургічно! Виконують тимпанопластику або загальнопорожнинну операцію на вусі. Консервативні методи, що мають лише тимчасовий ефект і не попереджують ускладнень, включають: антисептичні краплі до вуха, промивання надбарабанного простору спиртовими розчинами; при загостренні застосовують антибіотикотерапію.

Профілактика

повне та своєчасне лікування гострих середніх отитів, санація носа та носоглотки, загартування організму.

Підготовка хворого до операції на вусі

Напередодні операції стрижуть та голять волосся на голові з боку ураження, так щоб у навколовушній ділянці звільнити від волосся шкіру на протязі 5-6 см у всі боки від лінії нприкріплення вушної раковини. Очищають зовнішній слуховий прохід від виділень та вводять в ього стерильну турунду; при потребі призначають транквілізатори, снодійні.


Особливості перебігу гострого середнього отиту у дітей грудного віку

Опубліковано в: Захворювання вуха — Yashan 23.01.2011 @ 18:45

- визначається своєрідністю запальної реакції організму немовляти та особливостями будови зовнішнього та середнього вуха малюка:

Особливості клініки

Тривалий «безпричинний» плач;

Відмова від грудей матері;

Плач при натисненні на козлик;

Різкі підйоми температури до 40° С;

Можливі симптоми подразнення мозкових оболонок: нудота, блювання, судоми, потьмарення свідомості, ригідність потиличних м’язів.

Лікування

Обов’язкова госпіталізація.

Парентеральне введення антибіотиків.

Проведення парацентезу при важкому перебігу процесу.


Гострий гнійний середній отит

Опубліковано в: Захворювання вуха — Yashan 21.12.2010 @ 13:16

- гнійне запалення слизової оболонки порожнин середнього вуха з появою перфорації барабанної перетинки.

Причини

У більшості випадків гості нежиті, ГРВІ, травми.

Клініка

Виділяють три стадії (періоди).

І стадія – доперфоративна (триває 1-3 доби) характеризується дифузним запальним процесом у вусі. Початок захворювання гострий з появи вираженого стріляючого, рвучого, пульсуючого болю у вусі, який собою затьмарює інші вушні прояви: зниження слуху, шум, відчуття переливання рідини у вусі. Спостерігаються яскраво виражені симптоми загальної інтоксикації – висока температура тіла, озноб, затороможеність та загальне нездужання.

Барабанна перетинка червона, інфільтрована, випнута, особливо в задніх квадрантах; нерідко зникають її обриси.

У цій стадії інфекція може поширитися на лабіринт і в порожнину черепа, спричинюючи ранні ускладнення з особливо тяжким перебігом.

ІІ стадія – перфоративна (триває 4-7 діб) характеризується виникненням спонтанної перфорації барабанної перетинки, через 24-48 год після початку захворювання. Після виникнення перфорації і відтіканні ексудату з середнього вуха біль швидко вщухає, температура тіла знижується. Крізь перфораційний отвір виділяється спочатку геморагічний, а згодом – гнійний ексудат. Виділень буває дуже багато, вони подразнюють шкіру зовнішнього слухового ходу та навколишніх ділянок.

ІІІ стадія – видужання (зворотного розвитку або репаративна, триває до кінця 3-го тижня). Кількість виділень зменшується, вони стають слизовими, витікають без періодичних поштовхів. Барабанна перетинка блідне, невеликі перфорації закриваються.

Обов’язковим є загальний аналіз крові (де відзначається помірний лейкоцитоз та підвищене ШОЕ) та посів виділення з вуха на виявлення збудника та чутливість його до антибіотиків.

Наслідки

Найчастіше захворювання завершується повним загоєнням барабанної перетинки і відновленням слуху (видужання);

Стійке погіршення слуху внаслідок утворення злуків у барабанній порожнині (без перфорації);

Виникнення стійкої перфорації барабанної перетинки (перехід у хронічний середній отит);

Розвиток ряду ускладнень: мастоїдиту, лабіринтиту, вираженої нейросенсорної приглухуватості (кохлеїту), парезу лицевого нерва, отогенного сепсису, внутрішньочерепних ускладнень тощо.

Ознаками ускладнень є: погіршення загального стану, повторне підвищення температури тіла, посилення болю у вусі, який вже починав вщухати, збільшення кількості виділень, відсутність поліпшення слуху або подальше його зниження, поява болю в завушній ділянці, зростання у крові показників запалення.

Лікування

При тяжкому перебігу гострого гнійного середнього отиту хворому призначають ліжковий режим, вводять антибіотики, передусім широкого спектру дії. Застосовують також болезаспокійливі засоби; зігрівальний компрес на вухо; краплі у вухо; судинозвужуючі краплі до носа. Лікування треба провадити протягом 1 тижня, навіть у тому разі, коли прояви отиту зникають раніше цього терміну. Обов’язково проводять одночасне лікування супутніх захворювань носа для покращення функції слухової труби.

За наявності виділень з вуха проводять регулярне очищення слухового проходу від гною. Критеріями сприятливого перебігу хвороби є покращення загального стану хворого, нормалізація картини крові, місцевих проявів ураження органа слуху.

Слід пам’ятати, що відсутність гноєтечі з вуха і гарячки не виключає можливих ускладнень. Тому якщо лікування впродовж 3 днів не має ефекту, призначають інший антибіотик, з урахуванням даних чутливості висіяної з вуха чи носа мікрофлори. При цьому доцільно використати антибіотики, що проникають у кісткову тканину, оскільки ускладнення виникають через перехід запального процесу на кістку. При підозрі виникнення ускладнень та якщо своєчасно не виникає спонтанна перфорація барабанної перетинки, показаний парацентез (розріз барабанної перетинки).

Профілактика

За наявності патології носа і носоглотки (викривлення перегородки носа, аденоїди, гіпертрофія носових раковин) їх треба усунути для відновлення носового дихання, але проводять операцію лише після вилікування отиту.


Гострий катаральний середній отит

Опубліковано в: Захворювання вуха — Yashan 17.12.2010 @ 05:53

Гострий катаральний середній отит – легка форма гострого середнього отиту. Особливо часто ця форма виникає у дітей з аденоїдами (розростання глоткового мигдалика), що порушують функцію слухової труби. У дорослих ГКСО сприяють хвороби носа та носоглотки (викривлення перегородки, гострі та хронічні риносинусити, поліпи, тощо).

Клініка

Пацієнта турбує відчуття тиснення і повноти у вусі або незначний біль; помірне зниження слуху; шум; можливі незначні виділення з вуха; загальне нездужання та температура тіла (37-38? С). Носові симптоми: виділення з носа (водянисті або слизово-гнійні), порушення носового дихання, гугнявість мови, головні болі тощо.

При огляді порожнини носа видно значні серозні, слизові або гнійні виділення у носі, можливо аденоїдні вегетації у носоглотці.

Барабанна перетинка злегка випнута, сіро-рожевого кольору (її колір залежить від кольору ексудату, що накопичується в барабанної порожнині). Перфорації у більшості випадків не буває, якщо вона виникає, то з’являються короткочасні виділення з вуха.

Гострий катаральний середній отит Перфорація

У випадках коли функцій слухової труби відновлюється відбувається зворотний розвиток (через 4-7 днів). Треба пам’ятати, що відсутність перфорації не гарантує від розвитку ускладнень. Основними симптомами яких є різке зниження слуху, головокружіння, нудота, блювання. Тому хворий повинен перебувати під наглядом лікаря до повного одужання.

Лікування

Лікування направлене на відновлення функції слухової труби та ліквідацію запальних процесів носа і глотки (судиннозвужучі краплі у ніс, змащування та полоскання глотки). Крім того, палатний режим, у разі вираженого болю – анальгетики.

краплі до вуха до 5-7 раз на добу. За відсутності перфорації та нормальній переносимості краще спиртові (3 % р-н саліцилової кислоти, 2 % р-ни новоіманіну, хлорофіліпту тощо). При болях, пов’язаних з використанням спиртових крапель, використати треба водні краплі (діоксидин, сульфацил натрія). За наявності виділень у вусі перед вливанням проводять обережний туалет (ваткою, намотаною на сірник).

Використання крапель, що містять антибіотики та гормони (софрадекс, дженодекс, гаразон) можливе лише за призначенням лікаря, і протипоказане при перфорації барабанної перетинки.

Наголошую! Всі краплі до вуха повинні бути теплими (37? С). Найпростіше перед використанням баночку з розчином помістити на декілька хвилин у гарячу воду.

Загальні антибіотики необхідні у більшості випадків при підвищенні температури тіла. В разі тривалого перебігу (більше 3 тижнів) та при розвитку перших проявів ускладнень необхідна невеличка операція тимпаностомія (шунтування барабанної перетинки) для покращення аерації та розгрузки барабанної порожнини від виділень. Загалом вона триває 5 хв. і полягає у введенні в барабанну перетинку маленької трубочки.

шунтування барабанної перетинки тимпаностомія

Профілактика

при частих рецидивах катарального середнього отиту у дітей із збільшеним глотковим мигдаликом показана аденотомія. У дорослих з викривленням перегородки носа і проблемами у носі – переважно хірургічне втручання.


Гострий середній отит

Опубліковано в: Захворювання вуха — Yashan @ 04:21

Гостре запалення слизової оболонки порожнин середнього вуха, що супроводжується появою ексудату в барабанній порожнині та розвитком відповідних клінічних симптомів.

Найчастіше виникає як ускладнення нежитю або гострого вірусного захворювання (грип, ГРВІ), з наступним розвитком запалення у середньому вусі.

При насморку інфекція проникає у вухо крізь слухову трубу (канал, що сполучає вухо з носоглоткою); при грипі, скарлатині, кору та інших дитячих інфекціяхгематогенно (з плином крові); при травмі барабанної перетинки – через перфорацію.

Як правило, запалення обмежується слизовою оболонкою вуха, але при несприятливому перебігу може розповсюдитись на сусідні органи (лабіринт, лицевий нерв, соскоподібний паросток, черепні ямки) та спричинити важкі, іноді смертельні ускладнення.

Розрізняють катаральну і гнійну форми ГСО.


Методи обстеження вуха та перевірки слуху

Опубліковано в: Захворювання вуха — Yashan @ 03:35

Існує багато методів обстеження вуха та перевірки слуху. Метою є виявити точне місце ураження слухового аналізатора та визначити можливості відновлення слуху. Найбільш інформативним методом огляду вуха є отомікроскопія – обстеження вуха під операційним мікроскопом. Воно дозволяє отримати збільшене зображення зовнішнього слухового ходу, барабанної перетинки, структур середнього вуха; оцінити їх стан та рухомість, а також, за необхідності, очистити їх чи видалити патологічні тканини з наступним патоморфологічним дослідженням (біопсія).

У випадках появи виділень з вуха доцільним є бактеріологічне обстеження – взяття мазка із зовнішнього слухового ходу та барабанної перетинки. Це дослідження дозволяє визначити збудник запалення та визначити антибіотик, до якого чутлива мікрофлора (застосування якого підвищить ефективність подальшого лікування).

РЕНГЕНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВУХА
- використовуються для діагностики захворювань вуха, особливо тих, що супроводжуються руйнуванням кістки. Досить інформативними методом дослідження вискової кістки є комп’ютерна томографія. Вона дає можливість виявити патологічні стани, як в кістковій тканині, так і в м’яких тканинах зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха. Крім рентгенологічного обстеження використовують також ядерно-магніто-резонансне дослідження (ЯМРД) зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха. При цьому дослідженні пацієнт не зазнає рентгенівського опромінення і можна отримати інформацію про мякотканинні елементи. Сукупна оцінка всіх перерахованих методів може дозволить встановити правильний діагноз та визначити оптимальний спосіб усунення проблеми.

Дослідження слухової функції

Існують різноманітні методи визначення слуху, більшість з яких спираються на суб’єктивні дані обстежуваного про сприйняття почутих звуків. До них відносяться визначення рівня сприйняття шепітної та розмовної мови; камертональні проби; тональна, мовна, надпорогова та імпедансна ау-діометрія. У останні роки почали застосовувати методи об’єктивного дослідження слухової функції (коли отримані дані не залежать від наміру обстежуваного). Ці методи включають визначення слухових викликаних потенціалів, отоакустичної емісії, імпедансну аудіометрію та інші. Всі вони виконуються на сучасному коштовному обладнанні. Та у більшості випадків для точного дослідження слуху достатніми є камертональні проби та тональна аудіометрія, в рідких випадках – імпедансна аудіометрія.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЛУХУ КАМЕРТОНАМИ
Камертоном називають механічний пристрій здатний відтворювати чисті тони. Камертональні проби допомагають диференціювати ураження звукопровідної від уражень звукосприймаючої систем (кондуктивну і сенсоневральну приглухуватості).

Проба Вебера
Озвучений камертон ставлять ніжкою на чоло чи тім’я хворого і просять вказати, яким вухом пацієнт чує звук гучніше. При ураженні звукопровідного апарата (сірчана пробка в слуховому проході, запалення середнього вуха тощо) пацієнт буде довше і гучніше чути камертон хворим вухом. При ураженні звукосприймаючого апарата (нейросенсорна приглухуватість), камертон буде краще сприйматись здоровим вухом.

Дослід Рінне (порівняння слуху через тканинну і повітряну провідності).
Озвучений камертон почергово підносять: то браншами до зовнішнього слухового проходу (повітряна провідність), то приставляють ніжкою до сосковидного відростка (тканинна провідність). Визначають через яку з провідностей хворий довше сприймає звук. Якщо звук сприймається через повітря довше, ніж через тканину, то говорять, що у хворого «дослід Рінне позитивний» (Рінне «+»). «Негативний дослід Рінне» (Рінне «-» ) спостерігається тоді, коли камертон по тканинній провідності сприймається довше, ніж по повітряній. Позитивний дослід Рінне відзначається у осіб з нормальним слухом, а також при ураженні звукосприймаючого апарата. При ураженні звукопровідного апарата спостерігається негативний дослід Рінне. Цей дослід виконують окремо для кожного вуха.

Дослід Швабаха
В цьому досліді порівнюють слух через тканинну провідність хворого з слухом через тканинну провідністю дослідника (при умові, що в останнього слух нормальний). Озвучений камертон почергово ставлять ніжкою на соскоподібні відростки то хворого, то дослідника до тих пір, поки один з них не перестане чути звук камертона. При захворюваннях звукопровідного апарата хворий чує камертон довше за дослідника, і це позначають як «подовжений» дослід Швабаха. При ураженні звукосприймаючого апарата хворий чує камертон коротше за дослідника, і це позначають як «вкорочений» дослід Швабаха.

ТОНАЛЬНА АУДІОМЕТРІЯ

Більш точним методом дослідження слуху є аудіометрія. Вона виконується за допомогою спеціального приладу – аудіометра, яким може створювати (генерувати) чисті тони різної частоти (висоти) і різної інтенсивності (гучності). При дослідженні хворий слухає генеровані аудіометром звуки через спеціальний повітряний телефон – по повітряній провідності, або через тканинний телефон – по тканинній провідності. Поступово знижуючи інтенсивність генерованого тону, визначають поріг чутливості – той найтихіший звук, який ще чує пацієнт на кожній з частот (від 125 до 10000 Гц). Такі пороги повітряної і тканинної провідностей визначають окремо для кожного вуха і у вигляді двох кривих наносять на спеціальну графічну сітку – аудіограму, де по горизонталі відкладена частота генерованого тону (в Герцах), а по вертикалі – інтенсивність сприйнятого хворим звуку на цій частоті (в дециБелах). В нормі криві як повітряної, так і тканинної провідностей повинні розміщуватись на аудіограмі біля рівня 0 дБ на всіх частотах (горизонтально).

При ураженні звукопровідної системи (сірчана пробка, гострий чи хронічний середній отит тощо) крива тканинної провідності залишається приблизно на рівні 0 дБ (як у нормі), а крива повітряної провідності знижується; різниця між кривими повітряної та тканинної провідностями називається повітряно-тканинним інтервалом. При ураженні звукосприймаючої системи (нейросенсорна приглухуватість), криві як повітряної, так і тканинної провідностей знижуються приблизно на однакову величину, так що йдуть одна біля одної. При змішаному ураженні (порушення і звукосприймання, і звукопроведення) обидві криві знижуються, але крива повітряної провідності знижується на більшу величину, так що проходить нижче кривої тканинної провідності.

ІМПЕДАНСНА АУДІОМЕТРІЯ
Об’єктивний спосіб визначення порушень слуху, а також зміни тиску у барабанній порожнині. Імпедансометрія ґрунтується на реєстрації звукових подразнень (стимулів) посланих до барабанної перетинки і відбитих від неї. Виявляється, що властивість барабанної перетинки поглинати чи відбивати звукову енергію залежить від імпедансу (опору) барабанної перетинки, який в свою чергу пов’язаний з багатьма факторами (різниця тиску повітря в зовнішньому слуховому проході і в барабанній порожнині, зміни барабанної перетинки, появи рідини у барабанній порожнині тощо). Дослідження виконується наступним чином: у зовнішній слуховий прохід герметично вводять обтюратор, який має три канали і тому одночасно: 1) змінює у слуховому проході тиск від -400 до +400 мм водн. ст.; 2) генерує звукові коливання заданої частоти 125-10000 Гц; 3) реєструє відбиті від барабанної перетинки звукові коливання. У момент, коли тиск у зовнішньому слуховому проході буде дорівнювати тиску у барабанній порожнині, барабанна перетинка буде найкраще коливатись і ці коливання буде реєструвати імпедансометр. Це дає можливість визначити стан (імпеданс) барабанної перетинки та зміни у барабанній порожнині – наявність ексудату, розрив ланцюга слухових кісточок тощо.

Імпедансометрія дозволяє також визначити рефлекторне скорочення внутрішньовушних м’язів (акустичний рефлекс), оскільки при інтенсивних звуках (більше 80 дБ) ці м’язи скорочуються, щоб запобігти ушкодженню внутрішнього вуха надмірними звуковими подразненнями. Такі скорочення м’язів можна зареєструвати під час дослідження і, в певних межах, визначити стан слуху обстежуваного. Отже, імпедансометрія дає змогу отримати об’єктивну інформацію про функціональний стан різних ланок звукового аналізатора.